49000, г. Днепр, ул. Староказацкая, 30, офис 2

image

Непогодження меж ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації. Такий висновок зробив ВС в постанові №350/67/15-ц, текст якої друкує «Закон і Бізнес».

Верховний Суд

Іменем України

Постанова

20 березня 2019року  м.Київ  №350/67/15-ц

Велика палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача — СИТНІК О.М.,
суддів: АНТОНЮК Н.О., БАКУЛІНОЇ С.В., БРИТАНЧУКА В.В., ГУДИМИ Д.А., ЗОЛОТНІКОВА О.С., КНЯЗЄВА В.С., ЛОБОЙКА Л.М., ЛЯЩЕНКО Н.П., ПРОКОПЕНКА О.Б., РОГАЧ Л.І., САПРИКІНОЇ І.В., УРКЕВИЧА В.Ю., ЯНОВСЬКОЇ О.Г. —

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Особи 4 на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 7 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 травня 2016 року у цивільній справі за позовом Особи 3 до Ясенської сільської ради, Особи 4, Особи 5, Особи 6 про визнання протиправними дій, визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжними землекористувачами, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування рішень, та

УСТАНОВИЛА:

У січні 2015 року Особа 3 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що вона, як спадкоємець за заповітом після Особи 7, який помер Інформація 1, на підставі рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 17 травня 2013 року є власником житлового будинку за Адресою 1. Крім того, судовим рішенням встановлено, що належний їй будинок розташований на земельній ділянці площею 0,1452 га, яка виділена Особі 7 в установленому законом порядку.

Вказувала, що рішенням Ясенської сільської ради від 24 грудня 1993 року Особі 7 дозволено приватизацію земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських споруд за вказаною адресою. Ця земельна ділянка відведена йому в натурі (на місцевості), була чітко встановлена межа між його земельною ділянкою та земельною ділянкою Особи 4. Проте за життя Особа 7 не зміг завершити розпочату приватизацію земельної ділянки, а тому вона, як спадкоємець, має право на її завершення.

1 жовтня 2013 року позивачка звернулася до Ясенської сільської ради із заявою про надання дозволу на складання технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,1452 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за Адресою 1.

Зазначала, що 25 липня 2014 року земельно-узгоджувальною комісією Ясенської сільської ради проведено обстеження належної їй земельної ділянки та складено акт, за умовами якого можливе виготовлення державного акта приватної власності на вказану земельну ділянку без підпису користувачів суміжних земельних ділянок.

19 вересня 2014 року вона отримала відповідь Ясенської сільської ради, що її заява від 1 жовтня 2013 року винесена на розгляд чергової сесії ради 11 вересня 2014 року, проте проект рішення не набрав достатньої кількості голосів. 11 січня 2015 року на черговій сесії Ясенської сільської ради заява знову не була розглянута через відмову депутатів. Вважає такі дії Ясенської сільської ради протиправними.

Крім того, земельна ділянка, якою вона користується, межує із земельними ділянками Особи 4, Особи 5 та Особи 6, які без пояснень відмовляються погодити межі. Також Особа 4 протягом тривалого часу чинить їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою та реалізації права на отримання її у власність.

До належного їй будинку прилягає належна землекористувачу Особа 4, зблокована з її будинком будівля, яка відповідно до будівельного паспорта, виданого Особі 4 на забудову земельної ділянки 12 травня 1980 року, підлягає знесенню. Також у листі-роз’ясненні Відділ містобудування та архітектури Рожнятівської районної державної адміністрації зазначає, що знесення будівлі Особи 4 за Адресою 1 є необхідним, у зв’язку зі щільністю забудови суміжних будівель, через що не передбачається можливість їх капітального ремонту та нового будівництва, з дотриманням діючих будівельних норм.

Вважала, що будівлю Особа 4 мав знести протягом двох місяців з часу введення в експлуатацію житлового будинку за Адресою 2, однак цього не зробив. На її думку, орган місцевого самоврядування повинен звернутися до суду з позовом до Особи 4 про знесення вказаної будівлі, оскільки вона є нежитловою, зведена з істотними порушеннями будівельних норм і правил, не передбачається можливість її капітального ремонту та нового будівництва з дотриманням діючих будівельних норм, а відтак є самочинною.

Рішенням Ясенської сільської ради від 14 грудня 2014 року затверджено акт земельно-узгоджувальної комісії від 14 вересня 2014 року з питання розмежування між земельними ділянками Особи 3 та Особи 4, яким у неї фактично вилучено частину належної їй земельної ділянки за Адресою 1.

Рішенням Ясенської сільської ради від 17 травня 2015 року надано дозвіл Особі 4 на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) площею 0,2219 га для будівництва та обслуговування господарських будівель та споруд за Адресою 2 та визначено, що межа між земельною ділянкою, якою користується Особа 4 проходить відповідно до акту розмежування, затвердженого рішенням Ясенської сільської ради від 14 грудня 2014 року.

Рішенням Ясенської сільської ради від 17 травня 2015 року їй надано дозвіл на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) площею 0,1452 га для будівництва та обслуговування господарських будівель та споруд за Адресою 1, та визначено, що межа між земельними ділянками Особи 4 та Особи 3 проходить відповідно до акту розмежування, затвердженого рішенням від 14 грудня 2014 року.

На думку позивачки, зазначеним актом межа між їхніми земельними ділянками фактично зміщується у бік належної їй земельної ділянки на декілька метрів, а відповідно їй пропонується передати у власність частину земельної ділянки природоохоронної зони.

Вважала, що має право на завершення приватизації земельної ділянки за Адресою 1 за актом відводу землі в натурі та узгодження меж від 24 грудня 1993 року, оскільки процедуру приватизації цієї ділянки розпочав спадкодавець — Особа 7 ще у 1993 році.

Просила також скасувати рішення Ясенської сільської ради від 14 грудня 2014 року, від 17 травня 2015 року та пункт 2 цього рішення, яким встановлено, що межа між земельними ділянками Особи 4 та Особи 3 проходить відповідно до акту розмежування, затвердженого рішенням від 14 грудня 2014 року, оскільки згідно з цими рішеннями у неї безпідставно вилучено належну їй частину земельної ділянки за Адресою 1 та надано її Особі 4, чим порушено її спадкові права.

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 7 липня 2015 року позов задоволено частково.

Визнано незаконною відмову Особи 4, Особи 5 та Особи 6, як суміжних землекористувачів за Адресою 1, погодити акт обстеження та показу меж земельної ділянки (акт визначення та погодження меж земельної ділянки) Особи 3 на ділянку площею 0,1452 га за вказаною адресою.

Визнано право Особи 3 на завершення розпочатої Особою 7 процедури приватизації земельної ділянки площею 0,1452 га на її ім’я за Адресою 1 без погодження акта обстеження та показу меж земельної ділянки (акта визначення та погодження меж земельної ділянки) із суміжними землекористувачами, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та отримання свідоцтва про право власності на цю земельну ділянку згідно з розмежуванням належної Особі 7 земельної ділянки з Особою 4, Особою 5 та Особою 6, встановленим актом виносу земельної ділянки та план-схемою виносу земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що затверджені Ясенською сільською радою 27 грудня 1993 року.

Зобов’язано Ясенську сільську раду звернутися до суду з позовом до Особи 4 про знесення самовільного будівництва на АДРЕСА 1.

Скасовано: рішення Ясенської сільської ради від 14 грудня 2014 року про затвердження акту земельно-узгоджувальної комісії від 14 вересня 2014 року про розмежування між Особою 3 та Особою 4; рішення Ясенської сільської ради від 17 травня 2015 року про надання дозволу Особі 4 на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) площею 0,2219 га для будівництва та обслуговування господарських будівель та споруд за Адресою 2 та пункт 2 рішення Ясенської сільської ради «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)», яким встановлено, що межа між Особою 4 та Особою 3 проходить відповідно до акту розмежування, затвердженого рішенням від 14 грудня 2014 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи частково указаний позов, суд першої інстанції керувався тим, що Особа 3, як спадкоємець Особи 7, який помер Інформація 1, є власником житлового будинку. При переході права власності на жилий будинок до неї відповідно до статті 120 Земельного кодексу перейшло і право на земельну ділянку, на якій розміщено будинок та право на подальшу приватизацію цієї земельної ділянки у розмірах, в яких вона була визначена попередньому землекористувачу, у якого із користувачем суміжної земельної ділянки Особи 4 у встановленому законом порядку було чітко визначену межу. Відмова відповідачів погодити межі земельної ділянки порушує вимоги чинного законодавства, які регламентують порядок виготовлення і погодження технічної документації, позбавляють позивачку можливості приватизувати земельну ділянку і отримати документ на право власності на землю. З цих підстав є також незаконними всі оскаржувані рішення Ясенської сільської ради про встановлення інших меж між земельними ділянками позивачки та відповідача Особи 4, про надання дозволу Особі 4 на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж в натурі відповідно до акту розмежування, затвердженого рішенням сесії від 14 грудня 2014 року. Позовна вимога про зобов’язання Ясенської сільської ради звернутися до суду з позовом до Особи 4 про знесення самочинного будівництва за Адресою 1 також підлягає задоволенню на підставі частини сьомої статті 376 Цивільного кодексу, оскільки Особа 4 всупереч рішенню виконавчого комітету Ясенської сільської ради народних депутатів від 26 березня 1980 року №21 не зніс старий житловий будинок за Адресою 1, що призвело до істотного порушення будівельних норм і правил. Оскільки акт земельно-узгоджувальної комісії від 14 вересня 2014 року про розмежування земельних ділянок сусідів Особи 3 та Особи 4 складений без врахування того, що Особа 4 після закінчення будівництва нового житлового будинку був зобов’язаний знести старий будинок, прийняті на основі акту земельно-узгоджувальної комісії рішення сільської ради від 14 грудня 2014 року, від 17 травня 2015 року та пункт 2 рішення від 17 травня 2015 року підлягали скасуванню.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 травня 2016 року рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 7 липня 2015 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що відсутні правові підстави для розгляду цієї справи у порядку адміністративної юрисдикції.

У червні 2016 року Особа 4 звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи, наведені в касаційній скарзі

Касаційну скаргу мотивовано тим, що вимоги про скасування рішень Ясенської сільської ради є спором фізичної особи із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, а тому згідно зі статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій) цей спір повинен розглядатися адміністративним судом, у зв’язку із чим суди помилково розглянули справу за правилами цивільного судочинства.

Крім того, Особа 4 зауважив, що вимоги про: визнання незаконної відмови відповідачів як користувачів суміжних земельних ділянок погодити акт визначення та погодження меж земельної ділянки позивача; зобов’язання Ясенської сільської ради звернутися до суду з позовом про знесення самочинного будівництва за Адресою 1; визнання права Особи 3 на завершення розпочатої Особою 7 процедури приватизації земельної ділянки на її ім’я без погодження акту обстеження та визначення меж земельної ділянки із користувачами суміжних земельних ділянок та отримання свідоцтва про право власності на цю земельну ділянку з розмежуванням, встановленим актом виносу земельної ділянки в натурі та план-схемою виносу земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що затверджені Ясенською сільською радою 27 грудня 1993 року, відповідно до частини другої статті 16 ЦК не є способами захисту порушеного права. У справі відсутній спір про право, у зв’язку із чим висновки судів першої та апеляційної інстанцій про порушення прав позивача вважає помилковими.<…>

У березні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою ВС у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2018 року справу передано на розгляд ВП ВС з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд ВП ВС в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції.

Ухвалою ВП ВС від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція ВП ВС

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи, ВП ВС вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вирішуючи питання юрисдикційності цього спору, ВП ВС керується такими міркуваннями.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція — це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб’єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Рішенням Ясенської сільської ради від 24 грудня 1993 року Особі 7 дозволено приватизувати земельні ділянки площею до 0,85 га (до 0,60 га — для ведення особистого підсобного господарства, до 0,25 га — для обслуговування житлового будинку).

Відповідно до акту про винос земельної ділянки в натурі на місцевості від 27 грудня 1993 року винесено в натурі земельну ділянку площею 0,23 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, виконано план-схему зазначеної земельної ділянки.

Суди установили, що рішенням Ясенської сільської ради від 14 грудня 2014 року затверджено акт земельно-узгоджувальної комісії від 14 вересня 2014 року про розмежування земельних ділянок сусідів Особи 3 та Особи 4, за умовами якого комісія запропонувала встановити розмежування земельних ділянок Особи 3 та Особи 4 по спільній межі будівель; рекомендовано сторонам внести зміни у план-схеми земельних ділянок та подати на розгляд комісії.

Рішенням Ясенської сільської ради від 17 травня 2015 року «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)» надано дозвіл Особі 4 на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) площею 0,2219 га для будівництва та обслуговування господарських будівель та споруд за Адресою 2. Пунктом 2 цього рішення визначено, що межа між земельними ділянками Особи 4 та Особи 3 проходить відповідно до акту розмежування, затвердженого рішенням сесії від 14 грудня 2014 року №20.

Положеннями статей 6, 67 ЗК 1990 року (у редакції, чинній на час надання Особі 7 дозволу на приватизацію) передбачено, що громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка). Громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських споруд у розмірі не більше: у сільських населених пунктах — 0,25 га.

Статтею 23 ЗК 1990 року (у вказаній редакції) визначено, що право власності на землю посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Приватизація земельних ділянок передбачена постановою Верховної Ради «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» від 13 березня 1992 року №2200-ХІІ та Декретом Кабінету Міністрів від 26 грудня 1992 року №15-92 «Про приватизацію земельних ділянок».

Разом із тим порядок виготовлення та видачі державних актів на право власності на земельну ділянку було зазначено в Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету по земельних ресурсах 4 травня 1999 року №43.

Тобто на час вирішення питання про передачу земельної ділянки Особі 7 у власність та затвердження акту про виніс земельної ділянки в натурі (на місцевості) порядку послідовних дій процедури та форми державного акту затверджено не було, як не було затверджено і самого нормативного акту, яким би регулювалися ці правовідносини.

Законом від 25 жовтня 2001 року №2768-ІІІ прийнято нову редакцію ЗК, який набрав чинності 1 січня 2002 року.

Відповідно до пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК 2002 року рішення про надання в користування земельних ділянок, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього кодексу. Установлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до декрету, є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку. У разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об’єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 1 січня 2008 року передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів).

Декретом постановлено сільським, селищним, міським Радам народних депутатів забезпечити передачу протягом 1993 року громадянам України у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених ЗК. Установлено, що передача громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок для цілей, вказаних у статті 1 цього декрету, провадиться один раз, про що обов’язково робиться місцевими Радами народних депутатів відмітка у паспорті або документі, який його замінює. Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього декрету, посвідчується відповідною Радою  народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Пунктами 1.15 та 1.16 Інструкції №43 визначено суб’єктів розробки технічної документації зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку та документи, необхідні для технічної документації.

До технічної документації зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку обов’язково додається копія справи щодо підготовки рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність (пункт 1.17 Інструкції №43).

Згідно з пунктом 2.1 Інструкції №43 роботи зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку виконуються в такій послідовності:

- підготовчі роботи;

- встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки та меж обмежень на використання земельної ділянки;

- складання кадастрового плану земельної ділянки;

- заповнення бланка державного акта.

За змістом статті 12 ЗК (тут і далі — у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень сільської ради) до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл належить, зокрема, і вирішення земельних спорів.

Частинами першою, третьою статті 158 ЗК  визначено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

За змістом статті 33 закону від 21 травня 1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема, вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка зазначила, що оскаржуваними рішеннями сільської ради від 14 грудня 2014 року та від 17 травня 2015 року порушуються її права як користувача суміжної земельної ділянки, та на оформлення права власності на земельну ділянку за Адресою 1.

Згідно із частиною першою статті 3 ЦПК (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в статті 15 ЦПК (у вказаній редакції): суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічну норму закріплено й у частині першій статті 19 ЦПК (у редакції від 3 жовтня 2017 року).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій.

Згідно із частиною другою статті 2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцієючи законами встановлено інший порядок судового провадження.

Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини відрізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб’єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб’єктів владних повноважень.

Аналіз змісту статті 15 ЦПК та статті 17 КАС у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію — визначення суб’єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб’єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

За таких обставин ВП ВС вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно розглянули спір у порядку цивільного судочинства, оскільки звернення Особи 3 пов’язане із захистом права користування земельною ділянкою, яке перейшло до неї з переходом права власності на житловий будинок у порядку спадкування та на отримання у власність земельної ділянки певного розміру з визначеними межами. Обґрунтованим є висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для віднесення цієї справи до справ адміністративної юрисдикції.

Щодо суті спору ВП ВС зазначає таке.

Суди установили, що Особа 3 є власником житлового будинку за Адресою 1 в порядку спадкування після смерті Особи 7, що підтверджується рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 17 травня 2013 року.

Рішенням Ясенської сільської ради від 24 грудня 1993 року Особі 7 дозволено приватизувати земельні ділянки площею до 0,85 га (до 0,60 га — для ведення особистого підсобного господарства, до 0,25 га — для обслуговування житлового будинку). Актом виносу земельної ділянки в натурі на місцевості, складеного 27 грудня 1993 року комісією Ясенської сільської ради, Особі 7 винесено в натурі земельну ділянку площею 0,23 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд згідно з планом-схемою.

Тобто підтверджено право користування Особи 7 земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку площею 0,23 га та визначено межі цієї земельної ділянки.

У матеріалах справи відсутній акт визначення та погодження меж земельної ділянки Особи 3 на земельну ділянку площею 0,1452 га за Адресою 1.

Згідно з актом, складеним 14 вересня 2014 року земельно-узгоджувальною комісією Ясенської сільської ради з питанню розмежування земельних ділянок між сусідами Особи 4 та Особи 3, затвердженого рішенням сесії сільської ради від 14 грудня 2014 року №20, комісія запропонувала встановити розмежування земельних ділянок Особи 3 та Особи 4 по спільній межі будівель; рекомендувала сторонам внести зміни в план-схеми земельних ділянок та подати на розгляд комісії. З висновками комісії Особа 3 не погодилася і оскаржила їх.

Відповідно до довідки №730, виданої 12 травня 2015 року виконкомом Ясенської сільської ради, за господарством Особи 4 рахується 0,25 га земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку за Адресою 2.

Рішенням двадцять другої сесії шостого демократичного скликання Ясенської сільської ради від 17 травня 2015 року Особі 4 надано дозвіл на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) площею 0,2219 га для будівництва та обслуговування господарських будівель та споруд за Адресою 2.

Особа 4, Особа 5 та Особа 6 є користувачами земельних ділянок суміжних із земельною ділянкою Особи 3, право власності на яку остання бажає оформити.

У січні 2015 року Особа 3 звернулася до суду з позовною заявою до Ясенської сільської ради, Особи 4, Особи 5, Особи 6, в якій просила, зокрема:

визнати її право на завершення розпочатої Особою 7 процедури приватизації земельної ділянки площею 0,1452 га на її ім’я за Адресою 1 без погодження акту обстеження та показу меж земельної ділянки (акту визначення та погодження меж земельної ділянки) із користувачами суміжних земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та отримання свідоцтва про право власності на цю земельну ділянку згідно з розмежуванням належної Особі 7 земельної ділянки з Особою 4, Особою 5 та Особою 6, встановленим актом виносу земельної ділянки та планом-схемою виносу земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що затверджені Ясенською сільською радою 27 грудня 1993 року;

визнати незаконною відмову Особи 4, Особи 5 та Особи 6 як суміжних землекористувачів погодити акт обстеження та показу меж земельної ділянки (акт визначення та погодження меж земельної ділянки) Особи 3 на ділянку площею 0,1452 га за вказаною адресою;

- скасувати рішення Ясенської сільської ради від 14 грудня 2014 року про затвердження акту земельно-узгоджувальної комісії від 14 вересня 2014 року про розмежування земельних ділянок між Особою 3 та Особою 4; рішення Ясенської сільської ради від 17 травня 2015 року про надання дозволу Особі 4 на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) площею 0,2219 га для будівництва та обслуговування господарських будівель та споруд за Адресою 2 та пункт 2 рішення Ясенської сільської ради «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості)», яким встановлено, що межа між земельними ділянками Особи 4 та Особи 3 проходить відповідно до акту розмежування, затвердженого рішенням сесії від 14 грудня 2014 року;

- зобов’язати Ясенську сільську раду звернутися до суду з позовом до Особи 4 про знесення самовільного будівництва за Адресою 1.

Згідно із частиною першою статті 1216 ЦК спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до частини першої статті 1218 ЦК до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 116 ЗК встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, як передбачено пунктом 1 частини третьої статті 152 ЗК.

ЗК у редакції, чинній до 1 січня 2013 року, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю чи укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано — право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування — права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім’я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету, до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку. Зазначений порядок встановлений законодавством у разі набуття права власності на земельні ділянки шляхом їх приватизації громадянами (частина третя статті 116 ЗК).

Крім того, спадкоємець нерухомого майна у разі, якщо спадкодавцю належало право користування земельною ділянкою, вправі реалізувати своє право на безоплатне набуття у власність земельної ділянки у розмірах, встановлених ЗК та у порядку, визначеному статтями 116118, 122 ЗК.

Суди, задовольняючи позовні вимоги, не врахували вказані положення ЦК та ЗК, не встановили, які саме права просить захистити позивачка, не визначили всіх обставин справи та доказів на їх підтвердження. Суди не перевірили чи існує рішення органу місцевого самоврядування про передачу Особі 7 безоплатно у приватну власність земельної ділянки за Адресою 1. Не уточнили, чи зверталася Особа 3 як спадкоємець до органів місцевого самоврядування про завершення процедури приватизації, розпочатої спадкодавцем, чи бажає реалізувати своє право на приватизацію земельної ділянки, яка перебуває у користуванні. Саме при вирішенні вказаних вимог суди і мали встановити як дотримання порядку щодо відновлення меж земельної ділянки, однією із складових якого є узгодження меж з власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок і оцінити дотримання цих вимог з урахуванням наведеної правової позиції Касаційного цивільного суду у складі ВС у постанові від 28 березня 2018 року у справі №681/1039/15-ц, так і дослідити рішення узгоджувальної комісії з визначенням межі земельної ділянки, та його відповідність акту про винос земельної ділянки у натурі від 27 грудня 1993 року чи іншого документа, в залежності від уточнених позовних вимог Особи 3.

Крім того, суди неправильно застосували частину сьому статті 376 ЦК, згідно з якою у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов’язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Обов’язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об’єктивності з’ясування обставин справи та оцінки доказів відповідно до статті 213 ЦПК (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій).

Всебічність та повнота розгляду передбачає з’ясування усіх юридично-значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв’язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об’єктивне з’ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.

Щодо позовної вимоги Особи 3 про визнання незаконної відмови Особи 4, Особи 5 та Особи 6 як користувачів суміжної земельної ділянки, погодити акт обстеження та показу меж земельної ділянки, то ВП ВС зазначає наступне.

ВС у складі колегії суддів другої судової палати КЦС 28 березня 2018 року прийнято постанову у справі №681/1039/15-ц, у якій суд зазначив, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовлення землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». Із цього не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа — акта погодження меж — слід вважати, що погодження меж не відбулося. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки — правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів.

Тобто, при добросовісному виконанні набувачем земельної ділянки обов’язків щодо узгодження меж з користувачами чи власниками суміжних земельних ділянок, у разі, якщо користувач чи власник суміжної земельної ділянки безпідставно ухилився від погодження меж та не підписав акт, сама відсутність такого акта погодження меж не свідчить про незаконність рішення про затвердження проекту землеустрою та про передачу земельної ділянки у власність.

Крім того, потрібно відрізняти позовні вимоги про встановлення та про відновлення меж земельної ділянки.

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками.

Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року №376, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 16 червня 2010 року за №391/17686.

Відповідно до положень статті 55 закону від 22 травня 2003 року №858-IV «Про землеустрій» у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов’язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

За 3.12 Інструкції №376 закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Згідно з пунктом 1.3 Інструкції №376 виконавець — юридична особа, що володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі якої працює не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників або фізична особа-підприємець, яка володіє необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником.

Тобто встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду. Суд розглядає справи по відновленню меж земельної ділянки, тобто спір про поновлення права, яке існувало у разі його можливого порушення.

Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок (пункт 4.1 Інструкції №376).

Пунктами 4.2, 4.3 Інструкції №376 встановлено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до статті 186 ЗК документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Частинами першою-третьою статті 158 ЗК передбачено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (частина четверта, п’ята статті 158 ЗК).

Крім того, суди не звернули увагу, що спадкодавцю Особі 7 земельна ділянка винесена в натурі, тобто на місцевості, визначено її межі, що включає і погодження таких із користувачами суміжних земельних ділянок та не з’ясували, чи бажає позивачка закінчити приватизацію земельної ділянки, розпочату спадкодавцем, чи бажає реалізувати власне право на набуття у власність земельної ділянки у розмірі, іншому, ніж про це заявляв і здійснив певні дії спадкодавець.

Щодо позовної вимоги про зобов’язання Ясенської сільської ради звернутися до суду з позовом до Особи 4 про знесення самовільного будівництва за Адресою 1. Ця вимога не відповідає такому принципу цивільного судочинства, як диспозитивність. Згідно з частинами першою, другою статті 11 ЦПК у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами спору на власний розсуд.

Отже, будь-яка особа, у тому числі і орган місцевого самоврядування, наділений правом звернутися до суду за захистом як власних прав, так і на захист прав інших осіб у випадках, передбачених законом. Ні закон «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року №280/97-ВР, ні ЦК, ні закон «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року №3038-VI не передбачають обов’язку органу місцевого самоврядування звертатися до суду з приводу знесення самочинного будівництва.

Тобто ніхто не може бути примушений до звернення з позовом до суду. Суд може (з урахуванням вимог статті 19 Конституції) лише зобов’язати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування вирішити питання, яке віднесено до компетенції цього органу, якщо рішенням, діями чи бездіяльністю такого органу порушено чи порушуються суб’єктивні права і їх поновлення можливе у такий спосіб.

Зважаючи на викладене, ВП ВС задовольняє частково касаційну скаргу Особи 4, відповідно до частини першої статті 412 ЦПК скасовує ухвалені у справі судові рішення попередніх інстанцій у частині позовних вимог про зобов’язання Ясенської сільської ради звернутися до суду з позовом про знесення самовільного будівництва та ухвалює в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ураховуючи, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати нові обставини та переоцінювати надані докази, судові рішення попередніх інстанцій в іншій частині позовних вимог на підставі частини четвертої статті 411 ЦПК підлягають скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суд першої інстанції має уточнити позовні вимоги, дослідити докази та оцінити їх щодо належності, допустимості та достовірності, ухвалити рішення з урахуванням правових позицій, висловлених Верховним Судом в аналогічних справах.

Враховуючи, що розгляд справи не закінчено, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400409411412415416, 419 ЦПК, ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Особи 4 задовольнити частково.

Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 7 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 травня 2016 року скасувати.

У частині позовних вимог Особи 3 про зобов’язання Ясенської сільської ради Рожнятівського району Івано-Франківської області звернутися до суду з позовом про знесення самовільного будівництва ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В іншій частині позовних вимог Особи 3 справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Джерело                                                                     zib.com.ua                                                                         17/05/2019
Зі змістом статті та постановою ВП/ВС можна ознайомитись за  посиланням 

on Facebook

Вас есть вопросы, запишитесь на консультацию